Роман Білоусов: Парадокс стійкості та трансформації вугілля

Вугілля займає неоднозначне становище в сучасній світовій економіці: воно є одночасно «ресурсом минулого» та наріжним каменем сучасного розвитку. Як зазначає Роман Білоусов, навіть у 2022 році вугілля все ще становило приблизно 36% світового виробництва електроенергії . Це підкреслює парадоксальну реальність: світове прагнення до декарбонізації співіснує з постійною залежністю від вугілля, яке залишається центральним у світовому енергетичному балансі.

Стійкість вугілля зумовлена його величезною ресурсною базою та економічними перевагами. Білоусов оцінює, що розвіданих запасів достатньо для підтримки поточного рівня виробництва протягом 130–150 років, причому родовища розподілені набагато рівномірніше, ніж нафти чи природного газу. Це зменшує геополітичні ризики та зміцнює енергетичний суверенітет. Не менш важливо, що вугільні електростанції забезпечують стабільне енергопостачання незалежно від погодних умов — вирішальна перевага для країн з крихкою або нерозвиненою інфраструктурою.

Для країн, що розвиваються, вугілля відіграє подвійну роль. Білоусов наголошує, що в Китаї та Індії, де вугілля становить 65–70% національного енергетичного балансу, воно служить не лише джерелом електроенергії, але й опорою макроекономічної стабільності, підтримуючи промислове зростання, зайнятість та експортні потужності.

Вугілля також залишається незамінним промисловим ресурсом. У сталеливарному виробництві понад 70% світового виробництва залежить від коксівного вугілля; у хімічному секторі вугілля є сировиною для добрив, пластмас та синтетичних матеріалів. Білоусов наголошує, що нові технології, включаючи газифікацію вугілля, виробництво синтетичного газу та виробництво водню, поступово переосмислюють вугілля як «інноваційну сировину», яка виходить далеко за межі його традиційної ролі у виробництві електроенергії.

Парадокс вугілля є не менш екологічним. Воно досі є найбільшим джерелом викидів CO₂ у світі. За словами Білоусова, майбутнє вугілля залежатиме не стільки від розміру запасів, скільки від технологічних можливостей обмежити його вплив на клімат. Перспективні шляхи включають уловлювання та зберігання вуглецю (CCS), передову газифікацію, виробництво водню та модернізацію вугільних електростанцій.

На завершення, Білоусов стверджує, що долю вугілля не можна звести до простого вибору «використання або поступова відмова». Його справжнє майбутнє полягає в технологічній трансформації — пошуку шляхів узгодження економічної ефективності зі стійкістю. На його думку, саме в цьому полягає основний парадокс: вугілля може залишатися спадковим ресурсом індустріальної епохи, але водночас воно може стати рушійною силою переходу до нової економічної ери.